Художник Поленов Василь Дмитрович (частина 1)
Василь Дмитрович Поленов – видатний російський художник. Творчість художника була багатогранною і складною, а часом і суперечливою у своєму розмаїтті.
Василь Дмитрович Поленов народився та виріс у дуже культурній, інтелігентній родині. Його батько був вченим, археологом та бібліографом. Мати займалася дитячою літературою та живописом. У цій атмосфері і формувалися характер майбутнього художника, його гуманізм, доброзичливість до людей, висока етичність та тонкість почуттів. Ці якості його натури завжди приваблювали до нього симпатії тих, хто з ним стикався, вселяли глибоку до нього повагу. З юних років у Полєнова поряд із любов'ю до мистецтва розвивалися й інші широкі культурні інтереси та запити. Недарма після закінчення гімназії він вступає одночасно до Університету та до Академії мистецтв.
Ранні самостійні роботи молодого Полєнова часу його навчання в Академії пов'язані з враженнями від природи та сільського життя під час літніх перебування в маєтку отця Імоченка поблизу Петрозаводська. Такі, наприклад, етюд "Холми" та сюжетна картинка "Переправа через річку Оять". Вони свідчать про реалістичні устремління молодого художника-початківця, про бажання зображати навколишню просту дійсність. У «Переправі через річку Оять» характерні похмура погода, похмуре грозове небо, тьмяна барвиста гама картини. Вони є основними носіями емоцій. Прагнучи до кращої передачі сюжету та виразності фігур, Поленов дав їх дещо укрупненими, від чого йому не вдалося пов'язати їх із пейзажем у єдину сцену. Але характерна сама постановка завдання. Поленов вирішує її набагато вміло у малюнку «Злива», написаної пізніше, вже у Парижі, з пам'яті. Далися взнаки зросла майстерність, набуті художні пізнання та навички. У картині, що відтворює подібний сюжет і також малює безпросвітність селянського життя, художник більш органічно вписує фігури та пейзаж, досягає більшої єдності зображення. Цьому служить і мотив дощу, пронизаної вогкістю атмосфери, яка пов'язує постаті та оточення. Зображення будується на основі суто світлотіньових засобів при монохромності сіро-зеленої гами, як це практикувалося в російському живописі початку 70-х років.
Поленов закінчив Академію мистецтв у 1871 році одночасно з Репеним і писав програму на ту саму тему «Воскресіння дочки Іара». Не відрізняючись високою якістю чудового полотна Рєпіна, величністю його ладу, картина Полєнова подібна до неї своїм реалістичним трактуванням євангельської легенди як живої, життєвої сцени. Після закінчення академії Полєнов був відправлений за кордон для вдосконалення. До того він уже їздив до Парижа ще під час свого навчання в Академії, 1867 року. Тепер, побувавши в Італії та Німеччині та оселившись у Парижі, Поленов зміг розширити та поглибити свої уявлення як про класичне, так і особливо про сучасне західноєвропейське мистецтво. Тут, у Парижі, він пише свої перші великі сюжетні картини «Право пана» - сцену із середньовічного життя та «Арешт гугенотки графині дЕтремон» на тему боротьби католиків із гугенотами. У цих картинках характерні гуманізм їхнього змісту та прагнення художника до реалістичного, життєвого трактування сюжетів. Але реалізм цей носить досить зовнішній характер, поєднуючись з рисами академізму і салонності. Тут більше історизму в обстановці та костюмі, ніж у передачі істоти та духу епохи, більше мелодрами, ніж справжніх почуттів. Все це, по суті, було досить далеким від російського художника, який писав сцени з історії інших народів. Поленов звертається в ці роки до різних сюжетів і епох. То він створює ескізи на біблійні теми: «Блудний син» та «Христос і грішниця», видно великий мальовничий дар молодого художника та його захоплення мальовничими, кольоровими пошуками. Але по-справжньому ці пошуки розвиваються і дають свої плоди, коли молодий художник замість прямування поширеному тим часом захопленню великими історичними картинами з романтичним драматизмом сюжетів і безліччю фігур, костюмів, обстановки звертається до живої природи. Тут він відразу починає почуватися впевнено і досягає великих і цінних результатів.
У Парижі Поленов зблизився з гуртком російських художників, які там очолював А. П. Боголюбов. Боголюбов, який захоплювався писанням пейзажем з натури, у так званому пленері, направив у цей бік й інтереси Поленова. Разом з ним і Репеним Поленов працює на природі влітку, головним чином Нормандії. Він пише тут етюди, в яких досягає великих успіхів у живому зображенні натури, передачі світла і повітря, в тонкій і чистотою барвистій гамі. Такий його чудовий етюд «Рибальський човен». "Етретта", що зображає вітрильний човен на березі. Великою чорною плямою гарно виділяється вона на теплому сірому фоні скелі і вкритого галькою берега, і зелено-блакитних морських хвиль. Етюд побудований на колірній гармонії та дуже тонких переходах теплих та холодних тонів. Чудово скомпонований, він виробляє картинне перетворює білу конячку біля світлої стіни. Поленов добре передає яскраве сонячне освітлення, багату гру білого кольору та рефлексів на ньому. Етюд сповнений свіжості та життєвості, як і етюди моря «Прибій» та «Відлив», від яких немов віє вологістю моря. Тонким поетичним почуттям природи проникнуть етюд "Ставок і Веле", цей інтимний ліричний пейзаж, з його тонкими переходами зелених тонів, із чудовою передачею світла та повітря. Етюд «У парку», яким потім була написана картина, відкриває собою у творчості Полєнова зображення занедбаних куточків природи чиє романтичне чарівність і поетичність він тонко відчував. До кінця свого закордонного перебування Поленов сам почав розуміти, що йому краще вдається і чим його покликання. Він пише батькам: «Тут я пробував і перепробував усі пологи живопису» історичну, жанр, пейзаж, марину, портрет голови, образу, тварин, nature morte (натюрморт) і т. д. І дійшов висновку, що мій талант всього ближче до пейзажного, побутового жанру, яким я займуся».
Повернувся наприкінці 1876 року на батьківщину Поленов їде до себе в улюблені Імоченці. Тут він знову звертається до тих мотивів, які залучали його ще учнівські роки. Але тепер він зображує їх як вміло, а й використовуючи свій досвід тональної пленерою живопису. Він набагато тонше сприймає та емоційне зображує тепер людей та природу. Так, дуже виразний і вільно написаний етюд «Горілий ле», з його обгорілими стовбурами дерев, що стирчать. Пізніше, в етюді 1878, повторюючи цей мотив, Поленов створює більш узагальнене і спокійне зображення. У тонкій гамі сірувато-зелених, рудуватих і блакитних тонів добре передані північна природа та її сумна, скупа ліричність. Одночасно з пейзажами Поленов виконує портрет «Оповідач билин М. Богданова». Уважно написаний у тональних відносинах дещо, втім, темної гами, цей портрет за своїм внутрішнім строєм, за симпатією до зображуваного близький до портретів - типів селян І. М. Крамського, нагадуючи також образи селян у «Записках мисливця» І . С. Тургенєва. Наближається Поленов до передвижників і в незакінченому зображенні сцени із селянського життя «Сімейне горе».