Художник Поленов Василь Дмитрович (частина 2)
Про мальовничі досягнення Поленова свідчить написаний рік, у 1877 році, пейзаж «Ставок у парку. Вільшанка». Етюд писаний у широкій та вільній мальовничій манері з різноманітно трактованою зеленню, від світло-жовтої спереду до темно-оливкової. Блакитні тіні на білому будинку добре кореспондують із кольором неба. Наприкінці 1876 року Поленов вирушає добровольцем на Балкани, на сербсько-турецьку війну, а потім у 1877-1878 роках бере участь як художник при російських військах у російсько-турецькій війні. З цих двох поїздок Поленов привіз замальовки та ескізи, що зображають турецький аванпост, місцеві селища та типи мешканців та сцени табірного життя. У проміжку між двома поїздками на Балкани, живучи в Москві, Поленов у місці І. Є. Репен і В.М. Васнєцова захоплюється російською старовиною.
Поленов замислює картину «Постриг негідної царівни» і у зв'язку з цим виконує чудові мальовничому відношенні етюди кремлівських теремів. Характерні написана у світлій білій гамі зовнішній вигляд «теремного палацу» і «Золота царичина палата», у зображенні якої, як більшість інтер'єрів теремів, панує густа червоно-золотиста гамма. Однак не в батальному і не в історичному живописі і тепер очікували на Поленова успіхи, а в зверненні до «пейзажного, побутового жанру». У цій галузі їм були створені наприкінці 70-х років картини, якими він і увійшов головним чином в історію російського живопису і були перейняті глибоко людяними переживаннями. З 1878 Поленов почав виставлятися на пересувних виставках. Першими показаними тут картинками були «Московський дворик» та «Бабусин сад». Обидві картини зображають, по суті, одне місце, взяте з різних точок. Дерев'яний ампірний будиночок, який ми бачимо в глибині «Бабусиного саду», видніється зліва збоку в «Московському дворику». Картина «Московський дворик» сповнена простої та ясної задушевної поетичності. Тишею, безтурботністю віє від цього зарослого травою і залитою сонцем дворика з обрамляючими його різнокаліберними будівлями, з виднілими вдалині куполами і дзвіницями церков, настільки типовими для московського міського пейзажу того часу. Ясний літній полудень; ліниво пливуть у блакитному небі хмари і так само спокійно та повільно протікає життя у дворі. Йде жінка з відром, на траві грають діти, дрімає запряжений у візок кінь. І все це залито ясним світлом літнього погожого дня, що грає на куполах і дзвіниці, висвітлює стіну будинку, білобрисі дитячі голівки, сяючи на другому і колесах, на колодах сараю. Поленов зумів поетично сприйняти найпростіший і буденний мотив, найпростіший і прозовіший вигляд показати глядачеві як щось своє, рідне, близьке і миле, наче спогад дитинства. Розуміючи красу як внутрішню свідомість явища, його змістовність і задушевність, Поленов у цьому пейзажі ніби розплющує очі глядачеві. І своїм ліричним змістом його ноткою ідилічності картина наводить на згадку вірш у прозі Тургенєва «Село». Порівнюючи картину з етюдом з натури, що ліг в її основу, ми бачимо, що художник замінив вертикальний формат етюду на горизонтальний. Розширилося охоплення простору, все зображення набуло ту стрункість і симетрію композиції, коли він, попри хаотичне нагромадження будівель, виглядає загалом як ясне і спокійне. Горизонтальний формат вніс у картину заспокійливу композицію рівновагу вертикалей та горизонталей.
При порівняні велику кількість різноманітних деталей і фігурок картина не перевантажена, у ній багато простору, і легко сприймається вся відразу. Художник вдало вибрав думку трохи зверху і досить віддаленою, коли він у зображенні за всієї його сюжетності панує пейзажна спільність. Воно і здається тому таким ясним та цілісним. Ця особлива картинність, яка надає повсякденному вигляду певну значущість і ніби своєрідне зорове твердження, відрізняє «Московський дворик» від подібних картин передвижників. У ліричності «Московського дворика», у його тихій, якійсь святковій поетичності, велику роль відіграє ясне світло сонячного дня. Передаючи його, художник пише картину чистими та світлими фарбами, уникаючи темних, чорних та коричневих тіней. За барвистості її об'єднує тональний початок. Картина будується на тонких градаціях холодних сріблясто-блакитних тонів, якими, висвітлені частини кущів ліворуч, що звисають через паркан, і особливо лопухи біля колодязя. Наприклад, у зображенні освітленої сонцем зеленої трави, доріжок, що жовтіють, колодязя, білобрисих голів дітлахів ми бачимо теплішу тональність. Їх гармонійне поєднання допомагає передачі світла і повітря, відповідає легкому ритму руху, що пронизує зображення і надає йому живу природність. Це полотно Полєнова було новим словом у російській пейзажної живопису і зіграло у ній велику роль. Якщо при єдності жанрового та пейзажного моментів останній все ж таки є провідним у «Московському дворику», то «Бабусин сад» - це переважно жанрове зображення. Поленов досяг у картині «бабусин сад» злиття людини з природою, єдності їхнього стану. Картина зіграла у цьому плані також велику роль російської живопису.