Самокіш Микола - всі картини художника

Алфавітний покажчик живописців:

Придбати репродукції картин: побутовий жанр, Самокіш Микола, картини художника на полотні

Самокіш Микола (1860 — 1944) — український художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру, графік і педагог.

  Самокіш народився в Ніжині на Чернігівщині в бідній сім'ї «Ніжинської поштової контори з дворян листоноші». Микола був нащадком козаків як по лінії батька, так і матері.
В ранньому віці батьки змушені були віддати своїх двох дітей на виховання дідові по лінії матері майбутнього художника, селянинові села Носівки Дмитру Івановичу Сенику. Як виявилося, ці події і відіграли вирішальну роль у формуванні у Миколи любові до вітчизняної військової історії, до тварин та народного побуту. У Носівці зберігалися сліди старовини, бойового козацького минулого. З 8 років Микола виховувався в Ніжині у батьків. Найяскравіші враження дитинства пов'язані з дивовижними барвистими пейзажами рідної землі.
Початкову художню освіту отримав в Ніжинській класичній гімназії у вчителя малювання Родіона Музиченка-Цибульського, у якого також брав приватні уроки малярства.
Самокіш Микола закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут, створений на базі "Гімназії вищих наук і ліцею князя Безбородька", де в різні часи навчалися Микола Гоголь, Євген Гребінка, Віктор Забіла, Аполлон Мокрицький, Василь Тарновський старший, Леонід Глібов та Федір Стравинський. Під час навчання в інституті його вчитель-художник Родіон Музиченко-Цибульський відразу помітив здібності Миколи Самокиша і намагався передати хлопчикові все, що знав і вмів сам. У 1877 році Самокиш переїхав до Луцька до дядька, потім вирішив вступити до Петербурзької академії мистецтв.

  Українська тематика завжди цікавила Самокишу, який брав активну участь в українській громадській праці. Під час навчання у Імператорській академії мистецтв (1879–1885) належав до українофільського гуртка митців (Сергій Васильківський, Порфирій Мартинович, Опанас Сластіон), що ставив собі за мету відтворити історичні події і національні особливості з життя й побуту українського народу.
У 1881 році за роботу «Повернення військ на Батьківщину» отримав Малу золоту нагороду. За рік видав альбом офортів (гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами). Згодом за полотно «Поміщики на ярмарку» отримав премію, а за картину «Епізод із битви при Малому Ярославці» — другу Малу золоту медаль. Під час навчання, 1883 року, колекціонер і меценат Павло Третьяков купив одну з його картин для своєї галереї.
У 1886 і 1889 роках художник подорожував по Кавказу і Закавказзю з метою збирання матеріалів для картин, замовлених Тифліським військово-історичним музеєм. У 1910 році вчена рада Імператорської академії мистецтв, розглянувши кандидатури художників на тимчасового заступника професора Франца Олексійовича Рубо, обрала Миколу Самокишу професором відділу «батального малярства», яким він керував до 1918 року.

  У 1936–1941 роках художник працював в Харківському художньому інституті.[11] З 1938 року — керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів.

 Твори Миколи Самокиша відзначаються динамічністю композиції, досконалим малюнком, стриманим колоритом. Біографія Самокиша 1930 року назвала його «блискучим ілюстратором» і «найкращим баталістом України» і художника називали «поетом коней». Він створив понад 11 тисяч картин, малюнків, офортів переважно на батальні та мисливські сюжети. Як педагог Самокиш збагатив своїм напрацюванням теорію і практику української мистецької освіти.